Сіре гряде.
Я відчуваю як воно насичує атмосферу, як сповнюються сірістю серця тих кому набридла брехня Світла, боягузтво та підступність Темряви, нескінченна безглузда марнота Кольору.
Я відчуваю як ми вбираємо Сіре губками своїх сердець.
Як Воно наповнює нас з середини.
Ми ще дивимось вниз, але з кожним кліпанням повік все вище і вище підіймаємо очі.
І коли ми їх піднімемо всесвіт побачить в них себе.
Очі сірих - дзеркало.
Всесвіт побачить та сповниться жаху.
Жаху від свого бездумного існування, постійного пожирання один одного.
Всесвіт буде в шоці, що він породив.
Хто прийшов на званий обід, на цей пір серед чуми.
Вони сповняться тремтіння, їх души заніміють від лютого жаху, коли вони узнають ЯК треба їсти.
І коли цей жах попелом покриє їх наче сніг, з цього попелу народяться ті хто бачить радість у творчості, у пошуку чистого сприйняття один одного, ті хто ніколи не знав що таке агресія.
Їм ми протягнемо свою руку і скажемо:
Здрастуйте.