Де живе моя ненавість

 Взагалі то я людей люблю, чи я то так християнством перехворів.. як каже моя кохана - анамнез)).. але думаю не воно, люді взагалі класні, краще бомжика собі якогось завести чим песика або хом'яка. Люди взагалі кумедні, можуть наприклад задумливо у носі колупатись.. прикольні.

Але у серці моєму живе ненависть, живе і квітне темно сірим, майже чорним, квітом. Бо вона - це така бармореакція на дурість людську. 


Глупастьрассейскуюмахровуюнесусвєтную


Як стикаюсь з таким, мене починає донбасити. Не можу довго знаходитись у обставинах коли у радіусі кілометра немає нічого прекрасного, не можу наприклад довго знаходитись на метро Лісова, або Борщагівці, підступає щось від серця наче блювотиння, і хочеться блювати сіркою і вогнем на їх рожі без ознак інтелекту, на їх несмішні мрії, на їх примітивні бажання, на їх брудний секс, на їхню злість один до одного, на марнотратство, на неспинне бажання вбивати вбивати вбивати час свого жалюгідного життя. 
Як би я був лагідним тираном я б побудував десь біля Лаври, Біореактор та повернув вищу міру покарання. Плюс в туризм, економія бюджету, альтернативна енергетика, все добре в біореакторі. Та і людинка би задумалась над сенсом свого буття зайвий раз, вмикаючи лампочку Ілліча ча-ча-ча.. Бо ця доброта недоречна у сучасному суспільстві, бо вона наче поживна середа розмножує цю дурість.


Вона розмножує мою ненависть, а так взагалі.. я люблю людей прикольні вони.