Сіра міць

Сіре гряде. 

Я відчуваю як воно насичує атмосферу, як сповнюються сірістю серця тих кому набридла брехня Світла, боягузтво та підступність Темряви, нескінченна безглузда марнота Кольору. 

Я відчуваю як ми вбираємо Сіре губками своїх сердець.

Як Воно наповнює нас з середини. 

Ми ще дивимось вниз, але з кожним кліпанням повік все вище і вище підіймаємо очі. 

І коли ми їх піднімемо всесвіт побачить в них себе. 

Очі сірих - дзеркало. 

Всесвіт побачить та сповниться жаху. 

Жаху від свого бездумного існування, постійного пожирання один одного. 

Всесвіт буде в шоці, що він породив. 

Хто прийшов на званий обід, на цей пір серед чуми.

Вони сповняться тремтіння, їх души заніміють від  лютого жаху, коли вони узнають ЯК треба їсти.

І коли цей жах попелом покриє їх наче сніг, з цього попелу народяться ті хто бачить радість у творчості, у пошуку чистого сприйняття один одного, ті хто ніколи не знав що таке агресія. 

Їм ми протягнемо свою руку і скажемо: 

Здрастуйте.