Самогубство

 В продовження теми мазохізму хочу поговорити про самогубство як явище.
Почнемо з себе.
Думки самогубства виникли у мене як реакція на смерть, тому що навіть десь років до 17, моя внутрішня дитина відмовлялась сприймати смерть як явище. На цю тему можна непогана наварити спекуляцій, але залишимо це. Був дуже важкий період десь у 17, бо моя свідомість намагалась знайти якесь пояснення оточуючому світу, собі.. і мабуть так від того втомилася що я вже тримав ніж у руках. Але якось ото все зразу зникло коли мабуть я достатньо близько підійшов до краю і зрозумів що то вже не шуточкє.

Пригнуть з криши.
З часом ситуативне бажання самознищення мене залишило назавжди перетворившись на якесь неспинне бажання жити, досягти чогось значного у цьому житті. Але питання залишились без відповідей, чому я повинен помирати, старіти, хто це вирішив, хто взагалі має право таке вирішувати?? Тому я заключив з собою такий договір, що десь років у 60 зроблю ритуальне самогубство, тим самим наче плюнувши в обличчя всьому цьому світу з його богами героями та іншими ідіотами які будучи смертними виблядками щось там з себе зображають, щось там брешуть.

Токсикологічне відділення
Потім почалось життя, служіння у церкві, та все те бажання самогубства було поглинене та забуте, окрім того то пережите дало змогу зрозуміти, відчувати людей які мали з цим проблеми, допомогли ми багатьом. Не одного демона самогубства ми вигнали з людей, які мали не одну спробу за плечима. Коли я полишив служіння, та нарешті зміг сконцентруватись на вивчені психології, на певному етапі я зацікавився темою самогубства вже з професійної точки зору, як психолог. Серед моїх заможних клієнтів був певний дефіцит самогубців бо більшість з них були орієнтовані на досягнення успіху у житті. Тому я знайшов таке оригінальне рішення - організував пару фур гуманітарної допомоги з обладнанням для Відділу Токсикології поліклініці Швидкої Допомоги. Та став там найкращим другом та найбажанішим гостем. Всіх самогубців спочатку направляли туди, щоб виявити наявність у крові хімічних речовин. Також там працював психолог який був дуже радий колезі з моїм досвідом, це все відбувалось десь півроку тому я мав широку практику роботи з людьми які мають суїцидальні нахили. Здебільш це була молодь, але траплялись і цікаві екземпляри - музиканти, художники, люди з певними поглядами на життя зі своєю філософією.


Самознищення як рішення. 
Тому перейдемо до сабжа. Чому люди приймають рішення покінчити з життям?? 
Причини дві - або люди хочуть щось комусь цим самогубством довести, навернути до себе увагу близьких, коханих. Або вони прийняли усвідомлене рішення знищити себе. Був один чоловік середнього віку, якому діагностували рак, та він не хтів лікуватись, витрачати гроші родини, це був один з найважчих випадків, я і не впевнений що успішний, хоча наскільки мені відомо він не повертався у відділення. З точки зору терапії дуже допомагає простий прийом, тре сфокусувати увагу хворого не на ті проблеми від яких він намагається втекти, а на то куди він тікає. Впевнити його що там куди він біжить не буде краще якщо він не вирішить свої проблеми тут. Добре коли можна заякорити психіку хворого на цінностях таких як родина, або релігія, надихнути його на досягнення певних цілей у житті.

Понять і простіть. 
Чи треба запобігати самогубству?? З глобальної, філософської точки зору?? На сьогодні можу однозначно сказати що ні не треба, що хоче загинути повинно померти, такий закон природи. Але є два но. По перше нема горманичного розвитку людини, нормальної освіти, нормальних умов існування, тому такий необдуманий крок може бути ситуативним але фатально вирішальним, людина знищить себе хоча вона на те і не заслуговує. 
Повернемось до садизму, садисти настільки сфокусовани на тому щоб причиняти комусь страждання що вони навіть і думки не мають про самогубство, вони транслюють свою агресію назовні, тому дуже живучи сцукі)).
Друга причина - люди які є своєрідні генії, вони дуже цікаві особистості, творчі, розумні, але та геніальність грає з ними злий жарт, заважає їм виживати у сучасному суспільстві, ну не здатні вони на те щоб штовхатись у спітнілій маршрутці, лаятись з сусідами, тому тікають. Особливим прикладом для мене у цьому житті є співак та поет - Александр Башлачов, який можна сказати очолює для мене список найулюбленіших авторів, не зустрічав я такої глибини, нерва у інших. Таким думаю теж тре допомагати, виривати з пазурів смерті. Бо їм є що сказати людству, щось для нього зробити видатне.

Пильнуйте себе.