Цемент буття

Коли тебе питають у дитинстві - "ким ти будеш??" відчуття від того бувають різні. Іноді ти натхненно та замріяно ділишся своєю метою, іноді такі "блядські питання зайобують©" 

Але мало хто усвідомлює як його засмоктує та як твердіє на шиї цемент буття. Ось ти безтурботна малеча, один крок і ти депресивна школота, ось наче ці муки врешті решт скінчились але ти йдеш у коледж.Ти вже дорослий, тобі можна займатися сексом, але ти студент - нижча ланка соціальних сходів, гірше за тебе лише солдат. Але і це минає, ось начебто все, здрастідорослаяжизнь, а тобі треба десь заробляти на шмат хліба. Сумно.

Мене завжди захоплювали

психи. Наче доля підказувала, що там на кордоні порядку і хаосу, лежить правда про Всесвіт, ключ до осягнення його будови. Чому люди такі як вони є, чому я такий, що є нормою?? Ці запитання мене ніколи не залишали у спокої. Я багато разів починав з нуля, мабуть підсвідомо намагаючись втекти від однозначності, твердого цементу одноманітності, приреченості.
Що тепер.. я досяг всього, мені нема куди прагнути, все що мені залишилось - звільнитись від обмежень цього тіла, увійти в стан абсолютної свободи, де швидкість думки дорівнює швидкості переміщенню у просторі. Як співає видатна монголо-татарська співачка Тәлгать кызы Рамазанова: "дєвочка сазрєла сама сібя любя".

Що далі?? А далі цемент буття, як каже капітан Очевидько - кожен зв'язок позбавляє одного ступеню свободи.  Якщо цей закон застосувати до всього сказаного згори, можна зробити висновок, що або ти взагалі нічого не робиш, або будь яка твоя дія, проект - це наче у липучку втрапив, чим більше ти робиш контактів, тим сильніше тебе фіксує, засмоктує цемент буття.
Такий вже цей всесвіт і нічого ти йому не поробиш, бо у нього, вибачайте фізика, у нього, сцуки, хімія.

Ось такі веселі думки гуляють вмаєйбуйнайголовушкє, з бодуна))

Всім рамштайн.