Сіра буденність.

Традиційно людина прагне яскравого, наповненого життя. Мандри там, шампанське в тазику, кіно віно і доміно, та обов'язково блекджек та хвойди. Це таке молодіжне більш, або пристаркувате якщо гріши є.  *грішИ*..

Нижчим ешелоном йдуть сімейні цінності, мені мов, не потрібне все те, мені б родинного затишку, щоб притиснув, пригорнув, щоб не бути самотньою, а бути потрібною, ще ХОЧУ РОЖАТИ, а валасатий абизян каже: хочу щоб домой а там вечеря, півасік, телек, шоп все уютнєнько. *поки писав вже скучно стало*

Далі цінності самореалізації. Нічого того не хочу або частково, але хочу собі свою справу, щоб якісь там понти колотити, бути в русі часу, подій, трендів. Таке нічо.. але як казав один жид: наймарнотіша марнота, марнота усе. Жидок був в курсе, бо був трохи покруче  вашого Туркменбаши. Шо його робити??

Я ось до чого допер.. ви далі не читайте якщо по тим пунктам ще не нажерлися, щоб не ломати вам кайф от тієї "жизні"

Як собі живе вождь, кому ці-кава. Найкраще для мене це сіра буденність, не можу це пояснити з людської точки зору бо воно потойбічне, тому буду просто розповідати. Краще щоб день був сіренький бо це безглузде, піздовате сонечко дратує. 

Наприклад я прокинувся, це десь годину я буду крутитися, згадувати походеньки нічного Я, запускати/перевіряти системи тушкі своєї. Потім встаю, ходжу по хаті, або на двір якщо тепло, туди піду сюди, саме тоді в мене складається скелет дня. Як воно та куди. В процесі можуть бути корекції, але це не часто. Потім прикидаюся нормальним - сніданок/соцмережи. Якщо кудись йду, надягаю на себе костюм людини, кривлю рожи, говорю якісь слова, намагаюся "виглядати". Надовго мене не вистачає тому зразу тікаю у хату та потрохи розчехляюсь, знов хлеби і зрєліща.

Найкраще коли всьо є, і нікуди йти не треба, можу повністю віддатись медитації та подальшому складанню своєї особистості. 

Я щасливий?? 

Ні, бо я хтів би бути куском асфальту, по якому їздять машини. Я б слухав обривки їх розмов, та складав би їх у довжелезні тексти. Я б хотів бути деревом, та щоб у моїй скроні якась пташка звила гнізденце, нехай би вона навіть насрала на гілля, я б стерпів. Я б хтів бути полем на планеті де немає зміни пори року, завжди весна або осінь. я б хтів бути ним принаймні років сто, щоб у мене на грудях замість рідкого волосся росла густа трава, краще сірого кольору. Але як це зробити?? Я вас питаю, як мені бути щасливим у цій примітивній формі?? От і сиджу днями та ночами, як той Кай, який намагається зібрати розбите дзеркало..