.... визнавати поразки. Досі не навчивсь, навіть не знаю добре це чи погано.. Мабуть вже не навчуся.
Колись років вісім тому, я жив у лісі дикуном. Був дуже важкий період у створенні моєї нової особистості, але часи були майже найкращі у моєму житті. Так от, одного разу я об'ївсь мухоморів і мене щось замкнуло. На мене напав неконтрольований сміх. Я сміявся в обличчя Смерті, я сміявся в обличчя Богу та його другу дИЯВОЛУ, я не міг зупинитись, бо вони всі дійсно кумедні у своїх примітивних цілях та бажаннях.
З тих самих пір, кожного разу, як я намагаюсь визнати свою поразку, на мене нападає той сміх.
Єдине що я можу, так це поспішно вийти із гри, запевнивши себе що цю гру я програв. Роблю я це лише тому що боюсь того себе.. того що сміється над всесвітом.
Колись років вісім тому, я жив у лісі дикуном. Був дуже важкий період у створенні моєї нової особистості, але часи були майже найкращі у моєму житті. Так от, одного разу я об'ївсь мухоморів і мене щось замкнуло. На мене напав неконтрольований сміх. Я сміявся в обличчя Смерті, я сміявся в обличчя Богу та його другу дИЯВОЛУ, я не міг зупинитись, бо вони всі дійсно кумедні у своїх примітивних цілях та бажаннях.
З тих самих пір, кожного разу, як я намагаюсь визнати свою поразку, на мене нападає той сміх.
Єдине що я можу, так це поспішно вийти із гри, запевнивши себе що цю гру я програв. Роблю я це лише тому що боюсь того себе.. того що сміється над всесвітом.
Немає коментарів:
Дописати коментар